«Якби ви вчились так як треба,

То й мудрiсть би була своя»

(Тарас Григорович Шевченко)

Лицарська свiтоглядна система українського воїнства така ж давня, як i iсторiя нашого народу. Наважусь сказати, навiть бiльш давня, нiж традицiйно утверджене поняття — iсторiя. Українцi такi ж давнi, як поняття Свiтла, Бога i Слова. Про це сказано у легендах, але не згадується у традицiйнiй iсторiї.

Свiт зачався вiдтодi, вiдколи виникло Свiтло. Життя, творення життя i його поширення у Всесвiтi почалися вiдтодi, вiдколи свiтло окреслило обриси темряви. Вiдтодi Лицарi Світла усвiдомили суть свого призначення i розпочали прю. Зi швидкiстю свiтла, променями творчого начала почали знищувати темряву, а натомiсть життєдайними струменями зароджували свiт життя.

Українцi — прямi нащадки Бога-Творця i про це сказано в багатьох стародавнiх легендах. Нашi предки складали дяку Боговi, славили Його, через що i званi були славунами. Словом любовi i добра славили Бога. І нiколи нiчого не просили, бо знали добре, що Бог нам дав усе: i дух, i душу, i розум, i тiло, i прекрасну землю, i небо; тому грiх у Нього ще щось просити. Можна славити в молитвах i оспiвувати у пiснях, поширювати науку про Бога, впроваджувати закони життя, але просити — заборонено.

Натхнений Божими знаннями i мудрiстю, упродовж сотень тисячолiть цивiлiзованого життя нашого народу, вiд Арiаварти до України, на теренах нашої Батькiвщини витворився свiй, особливий спосiб державобудування та державоуправлiння. Вiн передбачав поділ суспiльства на три головнi стани (касти): жерцiв-рахманiв, воїнiв-косакiв-кшатрiїв, митцiв-ремiсникiв-вайш’їв та один допомiжний стан — смердiв-рабiв-шудрiв. Стан смердiв переважно складався з чужинцiв-зайд неарiйського походження.

Стан жерцiв був провiдною кастою староукраїнського суспiльства. До його обов’язкiв входило проповiдування Богом даних знань — Вед, якi одночасно були i релiгiєю, i фiлософiєю, i законом життя, i оздоровчою системою. Веди передавалися iз уст в уста у формi пiсенних гiмнiв, їх спiвали при будь-якiй роботi та пiд час богослужiнь. Можливо, ще з тих давніх часiв за українцями закрiплено звання найспiвучiшого народу у Свiтi.

Каста жерцiв в процесi еволюцiї суспільства вдосконалювала обряди, впроваджувала звичаї, розвивала мову, поширювала освiту, науки та iн.

Накази жерцiв виконувалися неухильно, а воля рахманiв завжди ототожнювалася iз Божою волею. В Арiавартi-Орiянi жерцям належало право визначення будь-яких iстин, законiв, чеснот i ладу. Жерцi вiдповiдали за здоров’я, генетичну чистоту, освiченiсть суспiльства, вони мали право судити злочинцiв-кривдникiв i виносити вирок. Великi права мали жерцi, всеосяжною була їхня влада i нiхто нiколи не сумнiвався у правотi їхнiх дiй. Нинішнім поколiнням українцiв таке навiть важко собі уявити, бо в пам’ятi — Ленiни, Гiтлери, Сталiни, нинiшня Верховна Рада, суцiльний глум, брехня i кривда, балаган, на тлi якого «вождi» i вороги нацiї вирiшують долю України та дiлять награбоване.

Жерцi як представники найвищої влади, були людьми незвичайними, володiли яснобаченням, були провидцями, мали надлюдськi здiбностi i можливостi.

Жерцiв називали тричi народженими: перший раз — вiд батькiв, другий — вiд духовного вчителя i третiй — пiд час посвячення (iнiцiацiї) у стан рахманiв. Жерцiв-рахманiв нiхто не обирав. Із прадавнiх часiв їхню появу на свiт Божий планували верховнi жерцi ще до акту заплiднення (парували дiвчину з найвищими якостями з хлопцем великого духу i у вiдповiдному мiсцi у вiдповiдний час вiдбувалося заплiднення). Пiсля заплiднення вже в утробi матерi починалося навчання майбутнього рахмана. Пiсля народження i до трьох років (допоки мати годувала грудьми) рахман наспiвував дитинi Веди i читав священнi тексти. Пiсля трьох рокiв дитину забирали вiд батькiв i навчали протягом 32 рокiв. Той, хто пройшов вишкiл i посвячення у стан жерцiв, анi тiлом, анi духовними якостями не був схожий на звичайних людей, i тому iншi справедливо прирiвнювали його до Богiв, довiряли йому владу i визнавали його зверхнiсть над собою.

Жерцi, володiючи яснобаченням, телепатiєю, телекiнезом, гiпнозом, левiтацiєю, маючи вiдкрите третє око i пробуджену кундалiнi, з легкiстю входили в саматi, могли у найскрутнiших ситуацiях приймати безпомилковi рiшення та вiддавати життєво важливi накази. Володiючи всiма видами енергiї, маючи очищенi i потужнi чакри, жерцi могли матерiалiзовувати речi, за що їх називали володарями Долi i Часу.

Воїни вважали жерцiв напiвбогами, а вайш’ї i шудри бачили в них утiлення справжнiх Богів i тому поклонялися рахманам, як Богам.

Жерцi були духовними учителями воїнiв. Духовного учителя воїни поважали, як батька i матiр. Наскiльки сильна була ця традицiя, свiдчить той факт, що цей звичай родинного спiлкування мiж воїнами зберiгся серед українського лицарства аж до середини XX столiття. Видатний український iсторик Юрiй Липа у книжцi «Призначення України», висвiтлюючи питання взаємостосункiв мiж воїнами, писав: «Майже не можна уявити собi українця, прив’язаного до якогось вождя, начальника без вiдчуття у тому вождевi джерела родинної зичливостi. Найвищий вислiд влади — це отаман, коли ж вiн є господарем душi — це батько. Батько — це той, що дає пiдвладному певнiсть, що вiн, пiдвладний, є членом роду. Батько — це титул вождя, що вирiс iз української раси... Ідеал роду, родини зважив i на типi українського войовника. Поняття батька в українськiй вiйськовостi приносить сумлiння i моральнi пiдстави порядкування у цiлiй вiйськовiй родинi. Батько — це носiй моралi нацiї. Збiрна iсторична традицiя опертя — це край, як Мати, Ненька... Почуття роду, отже, є й у вiйську, i вдома, i в традицiйностi. Українець не може вийти iз своєї родини.».

Родиннiсть у станi воїнiв виринає iз глибини тисячолiть, простежується вона i в добу Антiї, Скитiї i Київської Русi, Козаччини, УСС та УПА. Присутня родиннiсть i в старiй назвi воїна — двiчi народжений (перший раз — вiд батькiв, другий — вiд духовного вчителя). Бойовий вишкiл лицарiв давнини починався iз трирiчного вiку i закiнчувався у двадцять три роки. Були i вийнятки, але вони простежуються лише у сiм’ях царiв. Стан воїнiв, як i стан жерцiв, належав до вишнього, горiшнього правлячого стану, бо життя лицарiв — це суцiльна i безперервна жертва в iм’я рiдного Роду-Народу.

Обов’язки i вчинки воїнiв — охоронцiв Роду-Народу визначалися священними правилами, встановленими самим Богом. Жерцi наглядали за дотриманням Священних Правил представниками всiх станiв, а воїни нещадно карали порушникiв. Поняття Добра i Зла, Правди i Брехнi, Блага чи Грiха встановлювали жерцi, бо тiльки вони мали право приймати рiшення від iменi усього народу. Тiльки жерцi, використовуючи свої надлюдськi здiбностi, могли визначити межi протирiч i скеровувати їх на користь свого народу.

Воїни, виконуючи накази жерцiв, здiйснювали Волю Богiв, Волю Народу i своїм жертовним служiнням набували божественних якостей. Найсвятiшими обов’язками лицарiв були: захист Держави вiд нападникiв; захист вiри, мови, обрядiв i звичаїв вiд зовнiшнiх та внутрiшнiх ворогiв.

Стан вайш’їв (митцiв, ремiсникiв, гречкосiїв i свинопасiв) — творцiв матерiальних благ, був найчисельнiшим. До його обов’язкiв входило: виробляти нацiональнi багатства i утримувати правлячi стани жерцiв i воїнiв.

Стану вайш’їв пiдкорялися смерди — раби (шудри), якi були неарiйського походження, мали спiльну душу i прирiвнювалися до звiрiв. Смерди були далекi вiд розумiння Бога, тому саме з їхнього середовища виходили злодiї, лиходiї, крадiї, злочинцi, шахраї, лихварi, грабiжники. Коли зло, яке чинили смерди i чужинцi, починало становити загрозу для iснування держави, вайш’ї зверталися по допомогу до жерцiв. Жерцi оголошували початок Священної Очищувальної Вiйни i воїни приступали до боротьби зi Злом, приносили в жертву вогню чужинський, злодiйський, смердючий мотлох. Очищення завжди уквiтчувалося Святом Перемоги.

Чотири стани суспiльства: жерцi, воїни, вайш’ї, смерди мали свої кастовi i кармiчнi закони, порушувати якi категорично заборонялося.

Окупацiйнi режими, втрата державностi, життя в неволi на своїй землi — все це внесло свої корективи у науки державобудування i державоуправлiння. Касти начебто iснують i далi, але що це за касти? Хiба можна порівняти жерцiв iз депутатами Верховної Ради; воїнiв iз нинiшнiми вiйськовими, мiлiцiонерами, працiвниками служби безпеки? Чи захищені нашi вайш’ї? А якщо не захищенi, то кому потрiбнi неякiснi правлячi стани?! Вайш’ї та шудри в Українськiй державi натворили безліч злочинних кланiв i вже почали загрожувати соборностi i державностi українського народу.

Псевдокастовий устрiй, десятки конфесiй i тисячi сект, бiльше сотнi партiй i декiлька радикальних угруповань — усе це ми маємо сьогоднi в Українi, але все iснуюче може розв’язати українське питання тiльки на шкоду нашому народовi.

Подiбнi ситуацiї були i в iнших народiв, як наприклад, японцiв, китайцiв, але вони зумiли перемогти труднощi, створенi чужинцями, i дуже велику роль в цьому вiдiграли їхнi бойові мистецтва.

Нацiональнi бойовi мистецтва — це потужний чинник нацiонально-патрiотичного виховання, який формує активного чоловiка-лицаря своєї Держави. На рiднiй лицарськiй культурi дуже легко вiдродити вiйсько таке, яке стане гарантом цiлiсностi i збереженостi української нацiональної Держави.

Кодокан для Японiї i Шаолiнь для Китаю у всi вiки були джерелами духовного натхнення, незнищенними потоками (iз збереженими у чистотi храмiв) звичаїв, традицiй, мовою, фiлософiєю, лiчництвом, науками державоуправлiння i державобудiвництва.

В Українi з XIV до XVIII ст. джерелом духовного натхнення була Запорiзька Сiч. Саме там, на Сiчi, черпали нашi пращури наснагу до боротьби за волю. Саме там, на Запорожжi, буяв дух вольностi, який щоразу пiднiмав народ на Очищувальнi Вiйни.

Впала Сiч. Утвердились загарбники. З’явилися плаксива поезiя i слiзьми переповнені пiснi. Боротьба за волю бiльше нагадувала примхи дитини, анiж очищувальнi вiйни. На початку дев’яностих ми виплакали i вистраждали Волю. Та ця воля недовговiчна, бо волю не дарують — волю здобувають.

Воiстину важка доля спiткала наш народ, та все ж щасливi ми люди, бо маємо спраглих до боротьби во славу Божу для України. Бо Україна — це наша мета i турбота. Йдемо шляхами борнi, в жертву складаючи тiла свої, аби восторжествувала Українська Правда та Господня воля. На Славу Божу боротися з ворогами України — це наш священний шлях; на Славу Божу померти за Україну — це наш священний обов’язок. В iм’я благ свого народу ми зобов’язанi прийти до законодавчої та виконавчої влади. Наповнити силовi структури i вiдомства безкомпромiсними, чесними, мудрими та вiдважними лицарями України.

Гопакiвцi — Лицарi Святої Борнi! Спокiй — це основа мудростi, вiн є запорукою перемоги на Славу України. Молiться i славте Бога — від нього перемога. Спокiйно, наполегливо i послiдовно вiдслiдковуйте злочиннi угруповання та мафiознi клани i силою законiв України жорстоко карайте порушникiв права.

Гопакiвцi — Лицарi Свiтла! Всечасно славте Бога i перебувайте у молитвi. І поведе вас Всевишнiй шляхами Правди, Добра i Любовi. Навчить мудростi, скерує вашi потуги на пошук порушникiв закону. Допоможе вiдродити Дух Єдиної Родини, родинної злагоди та побратимської любовi. Зробить нашу Батькiвщину могутньою Державою, яка буде достойно жити в свiтовому спiвтовариствi.

Гопакiвцi — Лицарi Правди! Перебувайте постiйно з Богом. Завдяки сильнiй вiрi в Бога ви загартуєте стрижень свого характеру, станете мужнiми захисниками Правди. Виплекаєте в собi незламну волю до перемоги. Зачерпнете натхнення для боротьби зi злом та силами темряви. Осяянi Божою благодаттю, безупинно йдiть до Свiтла Творця, аби розум ваш був свiтлим, помисли впорядкованi, а руки чистими.

Гопакiвцi — Лицарi Добра! Славлячи Бога, молiть, щоб дав вам мудростi та розуміння протирiч. Добро i Зло — два протирiччя, одне творить, а друге руйнує. Будь-яка дiя повинна мати межу. Коли добро не має мiри — це зло. Гопакiвцi мають розумiти, що коли злочинець гвалтує їхню сестру, або ворог руйнує їхню Батькiвщину, а вони, добром переповненi, їх не захищають — це зло. Бо безмежне добро — це зло. Все, що не вписується в рамки здорового глузду, теж зло. Безглуздя — означає божевiлля. Вiльний вiд Бога — це вiльний вiд розуму. Божевiлля — зло. Борiться свiтлим i чистим розумом i перемога завжди перебуватиме з вами. Тож славте Бога! Будьте в Боговi i подасть Вiн вам розумiння меж мiж Добром i Злом. І запанує українська правда в Українськiй Державi.

Гопакiвцi — Лицарi Любовi! Славте Бога i молiть, щоб дав розумiння почуттiв. Коли зайди i чужинцi панують на вашiй землi, а ви, любовi переповненi, покiрно служите їм, шукаючи виправдання своєму нiкчемному iснуванню, брудом обливаєте своїх братiв, ви чините Зло. Бо не може бути Українець — ваш брат по кровi — гiршим за чужинця, зайду чи злочинця. Жоден чужинець не буде любити ваших Батьків так, як ви. Жоден зайда не зможе любити вашу Батькiвщину так, як любите її ви, так як любить її ваш брат по кровi. Всечасно перебуваючи в молитвi, ви збагнете, де знаходиться межа мiж Любов’ю i Зрадою. Учiться мудростi. Навчайте свiй народ, аби наша правда запанувала в нашiй хатi.

Гопакiвцi — Лицарi Радостi! Щомитi перебуваючи з Богом, ви усвiдомлюєте, що радiсть є там, де є Лад, там, де панує Правда. Бути правдивим — насправдi означає бути вiдважним. Тiльки належно вишколений i вихований на Божому Законi може бути вiдважним посправжньому, бо у здоровому тiлi — здоровий дух i здорове розумiння Ладу. Радiсть є там, де Рада вiдбувається в радостi. Злагода є там, де є спiльне розумiння потреб рiдного народу.

Гопакiвцi! Сила духу народжується там, де є перешкоди. Там, де сила вимiрює силу. Тисячолiтня боротьба нашого народу за свої права, за вольную волю була послана нам з небес як випробування та, одночасно, покарання за те, що розповсюдили ми по свiту розумiння Бога, вiру в Бога, дали недостойним великi знання, але не змогли впорядкувати життя, зберегти Лад в свiтi. Не зумiли возвеличити Право, як Закон Буття, за що отримали кару Господню.

На порозi третього тисячолiття ми вистраждали за грiхи i отримали з Волi Божої незалежнiсть своєї Батькiвщини. Щоби зберегти Україну i не повторювати помилок минулого, ми повиннi плекати три фактори сили: духу, розуму, тiла. Гаслами нашими мають стати: «Немає сили — немає лицаря», «Сильних поважають — слабих добивають», «Сила — сестра перемоги», «Слабiсть — подруга злиднiв».

Сила духу керує силою розуму. Сила розуму керує силою тiла. Без сили духу, розуму i тіла неможлива перемога в бою. Гопакiвцi, сприймайте життя, як поле бою. Викорчовуйте бур’ян злодiйства, шахрайства, лихварства та грабунку з рiдної землi. Всечасно у молитвах гартуйте свiй дух. Розвивайте розум i вдосконалюйте тiло. Любiть покору i послух у служінні своєму народовi. Знайте: сила там, де є сильне бажання жити достойно. Там, де є потужне бажання розбудовувати могутню Українську Державу.

Гопакiвцi! Будьте сильними. Тiльки сильні люди вмiють самi в собi тамувати незгоди. Сильнi з гiднiстю зборюють труднощi i нiкому нiколи не скаржаться. Знайте: сила України буде тiльки тодi потужною, коли ви утихомирите ворогiв нашого народу. Навчите чужинцiв коритися нашим законам, нашiй українськiй правдi.

Гопакiвцi! Утверджуйтеся у життi так, щоби з кожною перемогою сила ваша могутнiшала, здобутки вашi славнiшали, життя ваше багатшало.

Вiдроджене мною козацьке лицарське мистецтво — Бойовий Гопак — гармонiйно розвиває три фактори сили. Передбачає поступовi змiни свiдомостi. Пiдводить до розумiння особливостi сутi i призначення лицаря. Збагачує людину знаннями Істини, вчить боротися з силами Зла i Темряви, а натомiсть утверджувати всепереможнiсть Свiтла, Правди, Добра i Любовi.

Основою лицарського вишколу через Бойовий Гопак є постiйна духовна практика, що простежується у змiнах свiдомостi залежно від рiвнiв майстерностi Гопакiвця.

«Жовтяк» — це той, що побачив промінь свiтла у темрявi; усвiдомив, живучи в хаосi, що є життєтворяще свiтло Творця; визначився i прямує до променя свiтла, щоби зачерпнути з джерела iстини Божественну мудрiсть та стати на шлях Лицаря Святої Борнi, Захисника Правди, Добра i Любовi.

«Сокiл» — це той, що увiйшов у потiк свiтла i зачерпнув з джерела iстини Божественну мудрiсть; усвiдомив нiкчемнiсть буття демонiв; пiзнав велич райського життя; визначився i став на шлях Святої Борнi.

«Яструб» — це той, що побачив витоки світла i пiшов йому назустрiч. Став сповненим бажання очиститися, пiзнати Божу науку, просвiтлити свiй розум. Визначився i став на шлях Лицаря Святої Борнi.

«Джура» — це той, що iде назустрiч свiтлу, свiдомо знищуючи всi свої огрiхи i недолiки; прагне, долаючи опiр променiв свiтла, спалити все негативне, набуте пiд час життя в хаосi. Визначився i став на шлях Лицаря Свiтла.

«Козак» — це той, що став перед Свiтлом Творця, цiлком очистив свої тiло i розум; прагне очистити душу, спалити в глибинi душi сумнiви. Визначився i пiшов по шляху Лицаря Свiтла.

«Характерник» — це той, що увiйшов в Свiтло Творця, спалює сумнiви i кармiчнi грiхи, прагне наповнитися творчою наснагою. Визначився i вiдважно пiшов на прю iз силами темряви, ведучи за собою вiйсько лицарiв Свiтла, Правди, Добра i Любовi.

«Волхв» — це той, що, очистившись, наповнився творчою наснагою Творця i сонячними променями спускається на Землю, щоби сіяти серед людей зерна Божественної iстини, множити Добро, розливати довкола себе благодать, наповнювати серця людей Любов’ю, Жаданням творити Лад i утверджувати над усе Закон Буття.

Гопакiвцi! Я закликаю вас до боротьби iз своїми недолiками та вадами. Зборюйте все, що заважає стати вам кращими, досконалiшими, сильнiшими та розумнiшими. Станьте надлюдьми.

Українцi лицарського духу! Я закликаю вас до працi над собою, до вишколу для ведення Священної Борнi. Я закликаю вас вiдкинути порожнi балачки i припинити чвари, а стати тими, чий погляд завжди шукає ворогiв нашої Батькiвщини. Хай вашим життям i працею буде боротьба за утвердження Самостiйної Соборної Української Держави. Знайте: смiливiсть, хоробрiсть, вiдважнiсть, мужнiсть i боротьба здiйснили бiльше добрих i великих справ, нiж гасла i промови на мiтингах. Не слова, а дiяння! Не помiркованiсть, а хоробрiсть були головними чинниками здобуття свободи. Хай ваша любов до Неньки-України стане любов’ю до вашої найвищої мрiї, а цiєю найвищою мрією хай буде думка про могутню Українську Державу. Хай потуги вашi у вишколi i боротьбi будуть освяченi Всевишнiм, бо Свята Справа за нами, бо вiдповiдальнi ми перед грядущими поколiннями.

Свiтогляд гопакiвця в побутi.

Могутнє лицарство є гарантом незалежностi Української Держави. У добу воєнних лихоліть лицарi мають безлiч можливостей реалізувати свої бойовi здiбностi. А як має жити воїн у часи примирення? Як йому реалiзувати свої здiбностi в часи затишшя? Як вишколеному тiлу уникнути кримiнальних вчинкiв? Цi та подібні питання упродовж тисячолiть хвилювали ведунiв народу. Сьогоднi ми можемо завдячувати величним мудрецям минувшини за те, що виробили цiлiсну систему дружнього спiвiснування рiзних станiв. Вiдголоски цiєї системи залишились у стародавнiх звичаях i обрядах. З правiку воїни управляли суспiльством. Крім вiйська, Держава завжди створювала служби, в яких працювали воїни. Сьогоднi гопаків ці мають прекраснi можливостi реалiзувати свою лицарську суть, працюючи в правоохоронних органах, на митницi, в податковiй мiлiцiї чи адмiнiстрацiї. Свою безкомпромiснiсть i любов до України гопакiвцi можуть реалiзувати, працюючи в службi безпеки України. Свою хоробрiсть i мужнiсть лицарi Гопака можуть проявити, працюючи у мiнiстерствi надзвичайних ситуацiй. Особливо обдарованi гопакiвцi зобов’язанi працювати в законодавчiй та виконавчiй владi. Своєю жертовною працею на благо України гопакiвцi достойно реалiзують свою лицарську суть.

В давнину майже всi дохристиянськi свята (великоднi, купальськi, коляди, колодiя i т. д.) супроводжувалися iграми, забавами i танцями, якi мiстили в собi безлiч бойових рухiв. Кожен юнак чи юнка могли без шкоди для інших продемонструвати той чи iнший бойовий елемент. Прояв бойових здiбностей завжди мав iгрово-розважальний характер. Навiть змаги навкулачки ставили головною метою не поразку i калiцтво суперника, а забаву стусанами. Тому у побутових змагах навкулачки переважала iгрово-розважальна форма. Сьогоднi юні гопакiвцi можуть максимально проявити свою лицарську суть на фестивалях чи змаганнях iз Бойового Гопака. Талановитi та смiливi гопакiвцi мають чудову нагоду захищати честь свого народу та поширювати славу про українське бойове мистецтво на між стильових змагах. Здiбнi можуть учитися i ставати учителями Бойового Гопака. Для вирiшення серйозних незгод у дохристиянськiй Русi-Українi iснував суд поєдинку або, як його ще називали, суд совiстi. Cьогоднi в Українi гопакiвцi мають бути законопослушними громадянами, бо за законами живуть поряднi люди, а банда та злодюги живуть «по понятiям».

У наших предкiв була глибоко вкорiнена в свiдомостi вiра у всепереможнiсть Правди. Із тих стародавнiх часiв до нас дiйшли прислiв’я: «Якщо чуєш в собi правду, ти незборимий», «За праве дiло бий смiло», «Хто по правдi жиє, тому Бог дає», «Правда кривду переважить», «Що правда, то не грiх», «Правда очi коле», «Той дає раду, хто знає правду», «Буде правда, буде рада», «Добра тая рада, де щирая правда». Коли запанує наша правда в нашiй хатi. Коли українська правда захистить український народ на його рiднiй землi. Коли злодiй i зайда будуть знати своє мiсце, тодi Україна стане найбагатшою, а її народ – найщасливiшим на планетi.

Останнiх кiльканадцять столiть наша Вiтчизна була позбавлена ворогами своєї державностi. Рiзнi зайди топтали нашу землю i, звісно ж, чинили безлiч злочинiв. Зараз ми маємо Україну. Ми зобов’язанi робити все, що зробить наше життя кращим. Ми мусимо виконати заповiти наших предкiв i виконати мрiї українських Героїв так, щоби нашi внуки пишалися нами.

Живучи в неволi, наш народ славився працелюбнiстю i терпимiстю. Зараз шокований розгулом злодюг, наш народ розгубився i втрачає вiру в майбуття. Гопакiвцi всiма силами зобов’язанi укрiпити вiру народу в щасливе майбутнє. Зробити все, щоб наш трудолюбивий люд зберiг свою землю. Запрацював на нiй i гнав подалi вiд себе посiпакiв, якi хочуть за безцiнь скупити нашу землю.

Сьогоднi злодюги i манкурти, захопившись здирництвом, частенько втрачають совiсть. Довго терпить наш народ, але терпець може увiрватися, i тодi здiйсняться слова Пророка – Шевченка: «І потече кров ворожа у синє море.». І запануємо ми, браття, у своїй сторонцi, а вороги нашi згинуть, як роса на сонцi.

Нинiшнi яничари кажуть: «Не iдеалiзуйте минувшину». Можу вiдповiдально заявити, що нiхто iз порядних українцiв наклепiв не любить. Та правди нiде дiти. Бувало в нашiй iсторiї, коли село йшло на село або одна частина села проти iншої. Вiдбувалися кривавi побоїща, якi часто закiнчувалися смертю, погромами, iнодi вони переходили у всенароднi повстання на зразок Хмельниччини, Колiївщини, Гопакiвщини, Гайдамаччини. Мене завжди цiкавили питання кривавих побоїщ мiж односельчанами i тому багато часу довелось посвятити виявленню їх мотивiв. Із розповiдей свого дiдуся довiдався, що найчастiше рiзанина була спровокована зайдами (австрiяками, угорцями, ляхами, мазурами, циганами, москалями). Народ-загарбник на нашiй землi завжди почував себе ущербним. Аби якось виправдати своє пiдступне проживання, зайди шукали опори серед мiсцевого населення, але коли їм це не вдавалося, тодi в хiд йшли наклепи, пiдлiсть, злодiйство, а згодом i силовi аргументи, до яких частенько залучались вiйська агресора.

Правдолюбна українська душа не могла змиритись iз пiдлiстю i брехнею, тому народ повставав i у кривавих битвах знищував поряд iз окупантами яничарiв, лихварiв, шахраїв, злодiїв i т. п.

Зараз робляться спроби надати місцевим побоїщам забарвлення нацiональних воєн. Досвiд моїх дiдiв, батькiв i особистий дає мені право стверджувати, що українцi в усi часи жили мiж собою, як родина. Недарма ж в народi побутувало прислiв’я: «У ляхiв — пани, на Москвi — рєб’ята, а у нас — брати». Якщо колись i траплялись непорозумiння, суперечки чи незгоди, то суперники доходили до спільної думки без братовбивчих вiйн, бо завжди в пам’ятi поставала мудра думка: ми в неволi, довкола нас безлiч ворогiв, треба шанувати себе для достойних битв за волю Батькiвщини.

Сьогоднi поняттю «Воїн» надають негативного забарвлення. Одних називають рекетирами, других — дурнями, мовляв, розумнi не служать. Іншi «воїни» рабують на панiв, «гордо» називаючи себе охоронцями чи сторожами.

Позитивний воїн ЗМІ висмiюється. На телебаченнi показують спецназiвцiв, якi у третьому тисячолiттi харчуються живими жабами i щосили розбивають на своїй головi цеглу або порожню пляшку. Гумористи витирають ноги та знущаються над правоохоронцями. За те банди i бригади, вори i пацани, рекетири i грабiжники подаються як дивакуватi, романтичнi, а в принципi непоганi люди. Фахiвцi шоу-бiзнесу допрацювалися до того, що стверджують нiбито пiдаром краще бути, нiж справжнiм чоловiком.

Гопакiвцi мають Школу i своє, здорове, середовище. Мають розумiння шляху воїна, його сутi i призначення. Твердо i впевнено йдуть до поставленої мети.

Гопакiвцi знають, що воїни у побутi повиннi навчитись використовувати закон для боротьби iз ворогами Вiтчизни. Якщо ж закон витворений зайдами i обмежує права українцiв, його потрiбно змiнити, бо у «своїй хатi — своя правда i воля святая».

Вої Гопака, озброєнi величними знаннями, повиннi обiймати провiднi посади в усiх станах суспiльства i на всiх рiвнях зобов’язанi боротись за торжество Правди i Справедливостi. Утверджувати прадавнє гасло: «Наша правда на лезi шаблi». Хай буде так!
 

 

ПИЛАТ Володимир Степанович

Президент Мiжнародної Федерацiї Бойового Гопака
(для видання "Ятрань")